ФАТАЛЬНЕ КОХАННЯ ВЕЛИКОГО КОБЗАРЯ
Ім’я Ликери Полусмак відоме історикам та знавцям літератури, її згадують як останнє кохання Тараса Шевченка. Саме їй він присвячував вірші, дарував подарунки. З нею він хотів провести решту життя в Україні. Драматичний розрив і смерть поета принесли жінці похмуру славу.
Ликера або ж за повним ім’ям – Глікерія Полусмак народилася у 1842 році в селі Липів Ріг, Ніжинського повіту на Чернігівщині. Була кріпачкою місцевого поміщика Миколи Макарова, одного зі знайомих Шевченка. Можливо, саме під впливом шевченкових поезій, які засуджували кріпацтво, той звільнив Ликеру. Вона продовжувала працювати, але вже як наймичка. Могла мати вибір, що робити і як жити.
Саме нові можливості стали і спокусою, і випробуванням для дівчини. Неосвічена, хоч й кмітлива, вона мала недобру вдачу. За свідченнями тих, хто її знали, вона була схильна до лінощів, брехала, була ласа до грошей. Хоча вміла добре шити й вишивати білизну.
Після повернення із заслання Тарас Шевченко поспішав надолужити втрачене. Як у творчості, так і в житті. Особливо, турбувала відсутність родини, власного дому. Після всіх випробувань, його очікування були дуже прості – одружитись та побудувати хату в Україні.
Статків, крім творчих, в Кобзаря було небагато. В якості нареченої він шукав собі просту дівчину. Саме так він зупинив свій вибір на Ликерії Полусмак. Дівчина працювала наймичкою у знайомих Шевченка. Вперше він її побачив на дачі, де мешкали Олександра Куліш, дружина друга Тараса Шевченка – Пантелеймона Куліша, із родичами.
Сучасники описували Ликеру як молоду, свіжу дівчину, трохи грубу і не дуже вродливу, але своєрідно привабливу. З чудовим русявим волоссям та карими очима. Особливо, виділяла її постава – гордовита та впевнена.
Даремно Олександра Куліш намагалась застерегти Шевченка щодо Ликери, щоб зберегти його почуття. Поет не зважав на вади своєї обраниці, міцно заплющивши на них очі.
Шевченко ідеалізував простий люд. Як у творах, так і в житті. На всі закиди в нього була готова відповідь: всі моральні вади від неволі, а воля і достаток змінять дівчину на краще. А щоб показати серйозність свого ставлення, то взявся за освіту своєї судженої. Його першим подарунком нареченій став хрестик та буквар («Граматка» від Пантелеймона Куліша).
Коли Ликера отримала ці дарунки, то вони їй не сподобались. Вона хотіла знати, скільки коштує хрестик, а коли переконалась, що той не золотий, недбало відкинула. Коли Шевченко приніс їй букет польових квітів, то вони опинились на землі під ґанком. Він хотів її підняти до свого рівня, але дівчина не розуміла значення його подарунків.
Їй було 19 років, а йому 46. В очах Ликери наречений виглядав старим, скупим, хіба що схожим на полупанка. Вона не розуміла пристрасті Кобзаря до народних традицій та культури. Їй кортіло стати «панною». Бодай, хоч як дружина поета.
Всі знайомі та друзі Шевченка, які знали характер нареченої, були розгублені. Надто різними людьми були Тарас і Ликера. Бажаючи кращого, вони мимоволі підливали масла у вогонь. Тарас не хотів чути жодних порад і далі ідеалізував свою обраницю. Заради неї він пустився берега. Дарував коштовні подарунки: модний одяг, взуття, ювелірні прикраси. Якщо вона не сприймала його подарунки зі змістом, то хоч дорогі речі мали показати його кохання.
Наречена подарунки приймала, але під вінець не поспішала. Весь час перекладала відповідальність за своє рішення то на колишнього пана, то на самого Тараса. Тим часом, Кобзар був налаштований зіграти весілля восени після Покрови.
Про Ликеру писав він своєму свояку, який мав допомогти з хатою над Дніпром. Радив купити вже готову хату та надіслав план перебудови.
План, зовсім фаховий, зробив сам Шевченко сам. Згодився талант художника. Ґанок мав виходити на Дніпро, як і світлиця з великими ампіровими вікнами. Ізольована від інших кімнат власна майстерня мала найбільше вікно. Були і спальня, і кухня. Все було добре продумане.
Крім креслень, Шевченко малював моделі для Ликериних костюмів. Особисто їх замовляв у модних салонах. Не шкодував грошей на найдорожчий матеріал на сукні, на спідниці. Лише одного дня, 3 вересня 1860 року, він витратив більше 180 карбованців на капелюшки, черевики, панчохи і таке інше. Щоб наречена почувалась господинею і привчалась до порядку, зробив для неї записну книжечку з рубриками прибутків і видатків. Сам їх вписував, показуючи їй, як це треба робити. Ликера, плутаючи та з помилками, вписувала туди нібито свої, а фактично ж Тарасові видатки.
Щоб дівчина не соромилась своєї неграмотності, Тарас вирішив подбати про її освіту – найняв приватного вчителя. Найняв для неї квартиру. Єдине в чому був непохитний: жодної прислуги – його майбутня дружина має цінувати святу працю. Але колишню кріпачку обурювала ця «скупість старого». Вона не розуміла, чому це так принципово для Тараса.
Весілля так і не сталось. Після всіх капризів та скандалів, останню крапку поставила Ликера. Завітавши до неї не в звичну годину, Тарас застав її в обіймах найнятого вчителя. Він був розгніваний обманом, а Ликера дорікала йому: «Хіба ж би я за тебе, такого «старого та поганого» пішла, коли б не подарунки, та не те, щоб панією бути».
Їхнє знайомство тривало лише близько ста днів. Після розриву Кобзар вимагав, щоб Ликера повернула йому всі подарунки. Йому було не шкода грошей – йому була огидна безчесність нареченої. Хотів також, щоб та повернула присвячені їй вірші та листи.
Обман коханої позбавив поета останньої надії про омріяний дім та сім’ю. Можливо, саме це загострило його хвороби. Тарас Шевченко помер 10 березня 1861 року.
Ликера пізніше вийшла заміж за перукаря Яковлєва. Жила з чоловіком у Царському Селі під Петербургом. Шлюб не був щасливим – чоловік пиячив, але вона народила шестеро дітей. Коли ті виросли, а чоловік помер у 1904 році, вона стала навідуватися в Канів, а згодом і зовсім переїхала.
У книзі народних відгуків, що лежала в Шевченковій світлиці на Чернечій горі, перед портретом Кобзаря, власноручний запис Ликери промовистий: «13 мая 1905 року приїхала твоя Ликера, твоя люба, мій друже... Подивись на мене, як я каюсь».
Віку вона доживала в Канівській богадільні. Там 4 (17) лютого 1917 року й зупинилося її серце. Ликеру Полусмак поховали недалеко від Чернечої гори.
_________________
За матеріалами з відкритих джерел
На фото: Тарас Шевченко, 1860 рік
Ликера Полусмак, фото ймовірно
1860-1870-х років.
